ВПЛИВ СІМ’Ї НА ПРОЦЕС АДАПТАЦІЇ ДИТИНИ

ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ

Єфименко Анастасія Василівна,

Вчитель початкових класів

Шибиринівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

oscarwald@mail.ru

Постановка проблеми. У державній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)», в законі Україні «Про освіту» наголошується на особливо важливій ролі сім’ї у формуванні всебічно розвиненої особистості. Тому саме сім’я є першоджерелом моральності для людини. Але сучасна сім’я, яка є фундаментальною частиною суспільства, перебуває в глибокій кризі людських відносин.

Виклад матеріалу. Життя в сім’ї, взаємини між її членами, турбота один про одного – найщасливіші спогади, що назавжди залишаться в пам’яті людини. Про значення стилю життя в родині для становлення особистості свідчить той факт, що люди, які в дитинстві жили в умовах сімейної гармонії, самі будують гармонійні сім’ї, ніж ті, що виросли в неблагополучній [4].   

Українська народна педагогіка на основі багатовікового досвіду теж завжди підтримувала культ Матері і Батька, культ Сім’ї. Матері та батькові відводилась найвища і найавторитетніша роль. Адже саме від них залежать успіхи у фізичному і соціально-психічному розвитку дітей («Хороші діти — це честь батька й матері», «Яка хата — такий тин, який батько — такий син», «Молодь багата мудрістю мами й тата», «Тільки у світі правди, що рідний отець та мати»). У прадавні часи, коли ще не було шкіл, системи громадського виховання, батьки несли відповідальність за виховання дітей. І це була відповідальність не лише перед собою, але й перед громадою, суспільством.

   Важливо зазначити, що від правильного сімейного виховання дитини залежить чи стане вона в майбутньому повноцінною особистістю, повноправним членом суспільства. Сімейне виховання – це процес впливу на особистість дитини, що виражається в спрямованих діях з боку батьків для досягнення певного результату. Це й несвідомий вплив на дитину, який відбувається повсякчас у процесі спілкування батьків і дитини, і вплив, який чинить на дитину поведінка й приклад батьків. Результати такої сімейної взаємодії залежатимуть від впливу батьків на дітей і можуть проявлятись

по-різному. В цьому разі в дітей формується тип поведінки, який відповідає ціннісним уявленням сім’ї. І так день від дня у свідомість дитини вкорінюється система норм і правил, формується уявлення.

Важко не погодитись з тим, що значення сім’ї у вихованні дитини неможливо переоцінити, адже саме в сім’ї формуються перші уявлення дитини про життя, її  ціннісні орієнтації, соціальні настанови. Сім’я формує риси характеру, переконання, погляди, світогляд дитини, співчуває їй, підтримує її довірливим емоційним спілкуванням. Тепло й затишок домашнього вогнища, взаємопорозуміння в сім’ї, співпереживання роблять людину більш стійкою. Саме в сім’ї дитина вперше соціалізується. Соціалізація охоплює всю сукупність обставин і чинників, що впливають на становлення й розвиток особистості. В результаті соціалізації особистість засвоює соціальні норми й цінності, прилучається  до громадського життя.

     Формування готовності до систематичного навчання та шкільного життя дітей шестирічного віку актуалізується у зв’язку із переходом загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і тривалість навчання. З огляду на це, важливо враховувати особливості психофізичного розвитку шестирічних вихованців дошкільного навчального закладу. У центрі уваги  постають завдання забезпечення дитині перед вступом до школи мінімально-освітнього ядра, що зробить особистість малюка життєво компетентною, адаптованою і адекватно зорієнтованою в навколишньому середовищі, підготовленою до систематичного навчання. Мотиваційна, емоційно-вольова, комунікативна, фізична підготовка майбутніх першокласників, розвиток пізнавальних психічних процесів і мовлення, прищеплення елементарних навчальних умінь – пріоритетні напрямки роботи з дітьми старшого дошкільного віку [1]. Дитина, яка пройшла навчання в закладах дошкільної освіти, має більше переваг в успішному навчанні на його початковому етапі. 

Проте початок навчання дитини в 1-му класі – складний  і відповідальний етап у її житті, адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності – це й нові контакти, нові стосунки, нові обов’язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється життя дитини: усе підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам.

Процес фізіологічної адаптації дитини до школи можна розділити на кілька періодів. Перший період – коли на весь комплекс нових впливів, пов’язаних з початком навчання, діти відповідають бурхливою реакцією і значною напругою практично всіх систем організму. Ця «фізіологічна буря» триває досить довго – 2-3 тижні. Другий період настає пізніше – це час нестійкого пристосування, коли організм шукає і знаходить якісь оптимальні (або близьких до оптимальних) варіанти реакцій на ці впливи. І нарешті, третій етап – це період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найбільш зручні варіанти реагування на навантаження, що вимагають меншої напруги [2].

У своїх спостереженнях за першокласниками, Безруких М.М. і Єфимова С.П. показали, що соціально-психологічна адаптація (звикання до школи) може проходити по-різному [3].  Більшість дітей адаптуються протягом перших двох місяців навчання. Вони відносно швидко вливаються в колектив, освоюються в класі, набувають нових друзів; у них майже завжди гарний настрій, вони спокійні, доброзичливі, сумлінно і без видимого напруження виконують вимоги вчителя. Звичайно, їм ще важко виконувати всі вимоги правил поведінки; але до кінця жовтня такі діти зазвичай освоюються і з новим статусом учня, і з новими вимогами, і з новим розпорядком дня. Іншим потрібно більше часу. Вони і місяць, і другий, і третій можуть грати на уроках або з’ясовувати відносини з товаришем, не реагуючи на зауваження вчителя (або навпаки, реагуючи, «як маленькі» – сльозами і істерикою). І з освоєнням навчальної програми у них справи складаються не просто. Лише до кінця першого півріччя їх поведінка стає «правильною».

Під час адаптації дитини до умов шкільного навчання відповідальна роль належить саме батькам. Вони є тим найближчим оточенням, яке так чи інакше впливає на розвиток дитини. Тепло й затишок домашнього вогнища, взаємопорозуміння в сім’ї, співпереживання роблять людину більш стійкою. Виховна функція сім’ї полягає у задоволенні індивідуальних потреб дорослих членів у батьківстві та материнстві, взаєминах з дітьми, їхньому вихованні, самореалізації у дітях. Завдяки реалізації цієї функції сім'я забезпечує соціалізацію молодих поколінь, їхню підготовку до майбутнього життя. У сім'ї виховуються і дорослі, і діти. Але на сучасному етапі розвитку сім’ї міжособистісні стосунки переживають нестабільність, тому основними рисами міжособистісних взаємин батьків і дітей ми визначили:

• недостатній рівень емоційного прийняття дитини, відсутність взаєморозуміння батьків і дітей;
• низький рівень згуртованості батьків і розбіжності між ними щодо змісту та методів виховання дитини;
• високий рівень суперечностей, непослідовності у взаєминах батьків і дітей;
• обмеженість у різних сферах життєдіяльності дитини, завищення батьківських вимог, недостатність задоволення потреб дитини;
• підвищена конфліктність, що характеризує низький рівень культури спілкування батьків і дітей;
• виховання будується за типом підвищеної моральної відповідальності та підвищеної вимогливості до дитини, що не відповідає її віковим та індивідуальним можливостям;
• обмеження вияву батьківської любові, яка використовується як інструмент для маніпулювання дитиною [4].

Таким чином, тепло, турбота батьків та їх вимогливість, продиктовані любов’ю, повинні сприяти розвитку позитивної самооцінки, а холодні відносини призводять до протилежного ефекту. Залежність між адаптацією та стосунках в родині є прямопропорційною: якщо в сім’ї переважає тепла, приємна атмосфера взаєморозуміння, підтримки та турботи один про одного, дитина до шкільних умов адаптується спокійніше та швидше, аніж та, яка перебуває в родині, де стосунки між її членами будуються на ворожнечі, недовірі та презирстві. У такої дитини адаптаційний процес набуває затяжного характеру, що в майбутньому позначиться на її розвитку та стані здоров’я.

Висновки. Сучасне суспільство перебуває в стані аморальності. Сім’я є фундаментом для суспільства, тому і вона страждає від даної проблеми. Особистісний розвиток дитини залежить від атмосфери міжособистісних стосунків в родині, але особливого значення набувають батьки саме в період адаптації дитини до умов навчання в школі. Не менш важливого значення має той факт, чи отримувала дошкільну освіту дитина в ДНЗ адже вперше ступивши на поріг садочка, дитина теж адаптовувалась до нових умов, що дещо схожі на шкільні.  

Список літератури:

1. Гевадзяк Н. Готовність і адаптація дитини до навчання в школі [Текст]/Н.Гевадзяк//Психолог. – 2010. – №11 (вересень) – С. 9-14.

2. Воронцова, Є. Діагностика першокласників. Дослідження первинної та остаточної адаптації до школи [Текст]/Є. Воронцова//Практика управління закладом освіти. – 2009. - №8. – С.40-47.

3. Мись В. Методи дослідження сімейного укладу та морально-психологічного клімату в сім’ї [Текст]/ В.Мись //Соц. педагог – 2011. - №6 (червень). – С.11 – 18.

4. Сіданіч І.П. Особливості взаємин батьків і дітей у сучасній сім’ї [Текст]/ І.П.Сіданіч // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: збірник наукових праць. – К., 2003. – Вип. 5, Кн.1 – с.324-329.